Вулиця Урлівська

Моя вулиця достатньо нова на київській мапі. Проте і її назва уже встигла змінитися. Виключно номінальна функція попередньої назви – Житлова вулиця – у 1993 року змінилася на ніби-то просвітницьку – Урлівська – на честь історичного топоніму Урлів, узяту з літописів. Однак я гадки не маю, як це пов’язано одне з одним, коли виходжу зі свого двадцятидвохповерхового будинку пройтися вулицею, на якій живу.

Моя вулиця коротенька, порівняно з іншими, навіть прилежними до неї Ахматової та Княжим затоном. Якщо повернути від вул. А. Ахматової, то одразу можна побачити Дитячу поліклініку №3, за нею – Київський міський дитячий діагностичний   центр, а трохи углиб – Спеціалізовану школу № 329 «Логос» ім. Георгія Гонгадзе, з поглибленим вивченням іноземної мови.

Серед людей, які мешкають на нашій вулиці, та які встигли чимось відзначитися, є Катерина Бутіна (учениця 5-є класу школи «Логос»), вона зайняла перше місце у міжнародному конкурсі «Найкращий дипломатор».

Блукаючи вулицею, можна всюди бачити височезні багатоповерхівки, вони і є найпопулярнішими архітектурними об’єктами на моїй вулиці. Але вони цікаві тим, що на перших поверхах цих будинків є все, що необхідно для комфортного життя, то і являє собою розвинену інфраструктуру вулиці: аптеки, стоматологичні відділення, магазини, кав’ярні, сервісні центри. Окрім того, є кіоски з продуктами та стихійний ринок просто на тротуарі.

Біля кожного будинку є дитячі майданчики. Я помітила, що вони є переважно навпроти другого під’їзду, бо перші під’їзди знаходяться якось поодаль, а до третіх незручно підібратися. Біля одного такого будинку я зустріла двох матусь зі своїми дітьми. Розпитуючи їх, я з’ясувала, що жити на Урлівській в цілому їм подобається. І їх все влаштовує.

Але вулицею своєї мрії ці панянки її назвати не можуть, навіть не змогли сказати, чому, тільки переглядаючись посміхалися. Проте діти виглядають задоволеними, навіть не підозрюючи, що у їхнього майданчика є правила користування – дітям на нього все одно.

За подвір’ями Урлівської вулиці, трохи спустившися новими цементованими сходами або просто газончиком, можна підібратися до озера. Я отак спустившися, натрапила на пару молодих людей і собаку, з яким займався кінолог. Ці люди теж в цілому задоволені жити на Урлівській, але я з’ясувала, що цієї галявинки біля озера їм насправді мало для прогулянок із псем. І взагалі, на їхню думку, озеро недоглянуте, хоча часами можна зустріти людей, які у футболках із портретом і прізвищем депутата Київської міської ради Володимира Гончарова, прибирають довкола озера.

І тоді озеро може зібрати довкола себе людей на пікніки, на прогулянки. Нажаль, більше місць, де б могли зібратися люди за інтересами, мені поки невідомі. Хіба що ресторан «Чайхана базар», де можна затишно посидіти. Та майданчик для міні-футболу.

До того ж, мешканці зазначили, що вони сподіваються на парковку, бо її на Урлівській бракує.

Мені подобається, що реклама на Урлівській ненав’язлива і витримана: просто невеличкий банер на стовпах або графіті на асфальті. Але є і дотепні рекламки на маленьких магазинчиках і салонах краси.

Також мені подобається, що газони та квітники доглядаються зусиллям місцевих небайдужих до краси на вулиці.

Однак є і неприємні історії: у 2016 році протягом декількох місяців у мешканців вулиці просто з парадних чи біля будинків крали велосипеди. І ніхто цього роверового ман’яка не знайшов.

Узагалі, пройшовши вулицею вздовж і поперек, з’являється стійке відчуття того, що вулиця ніби ще недобудована, недодумана (це видно із повільного будування церкви та навіть фарбування бордюрів), але тоді є сподівання, що у моєї вулиці все ще попереду.

Юрченко Ксенія