Вулиця Кирилівська

З кожним роком наше місто змінює свій вигляд: виникають нові райони, будуються вулиці, закриваються старі фабрики та заводи, а на їх місці відкриваються нові установи. Старе швидко забувається, особливо, якщо пам’ять про нього ніде не збережена.

Щодня безліч киян крокують вулицями Києва за різними маршрутами: на роботу, додому, в магазин. За цим маршрутом їх нерідко оточують пам’ятки історії та культури, цікаві об’єкти з власною історією. Але дуже мало людей звертають на це увагу, і не тому, що не мають бажання, а просто тому, що мають замало інформації. Деякі з цих об’єктів, а найчастіше пам’ятки архітектури, так і зникають безслідно, адже не всі з них мають помітні таблички, що інформують про їх статус.

Неподалік від мого будинку розміщується вулиця Кирилівська, якою я доволі часто прогулюсь або просто їду по справах. Вулиця Кирилівська – найбільша вулиця в Подільському районі, нею проходить безліч маршрутів громадського транспорту, знаходиться декілька промислових підприємств, чимало установ та організацій. Багато людей з різних куточків Києва приїжджають сюди у справах, на роботу або їх маршрут проходить повз. На вулиці знаходиться також багато житлових будинків, більшість з яких в районі Куренівки.

Варто припустити, що 50, 100, 200 років тому вулиця мала зовсім інший вигляд. Цікаво, який?

Історія вулиці розпочинається у ХVІІ ст., якщо вірити довідникам, але слід трошки повернутися назад. Протягом ІХ – ХІІ ст. довкола Києва один за одним з’являються монастирі, засновані окремими князівськими родинами. Найпівнічніший монастир Києва — Кирилівський. Логічно припустити, що від міста до Кирилівського монастиря мала йти дорога чи принаймні стежка. Можна припустити, що це і був час зародження вулиці Кирилівської.

За таку довгу історію існування вулиця не одноразово змінювала свою назву. Так, наприклад, на плані генерала Ушакова 1695р. місцевість, на якій розташовується вулиця, називалася Плоське. На мапах XIX ст.. фігурує вже як Кирилівська. Певний час вулиця носила прізвище комісара внутрішніх справ СРСР М.І.Єжова, а згодом називалася на честь Михайла Фрунзе. На час Другої світової війни, на одній із німецькомовних мап можна побачити доволі незвичну для нас назву – Куренівська вулиця Фрунзе. Згодом вулицю знову перейменовано на вулицю Фрунзе. Таку назву вона носила доволі довгий час і лише у 2015 році вулиці було повернено історичну назву – Кирилівська.

Прогулюючись цією вулицею можна побачити багато цікавих об’єктів та пам’яток архітектури. По вулиці Кирилівській розміщується декілька закладів освіти, наприклад, академія водного транспорту. Але перш за все, вона відома великою кількістю заводів. У багатьох газетах стаття про дану вулицю так і називалася «Вулиця Заводів».  

Київський комбікормовий завод

Також всі люди, в яких мені вдалося взяти інтерв’ю зазначали, що найбільш запам’ятовується чимала кількість заводів. Анастасія Хитрич (21 рік) зазначала: «Так як бачу вулицю постійно, для мене суттєвих великих змін не відбувається. З'являються та зникають кафе, стоїть хлопчик на розі, трамвайне депо. Хоча, біля трамвайного депо раніше трамвай стояв, а зараз його начебто забрали. Багато заводів, багато покинутих заводів. Особливо на початку вулиці.»  Під час дослідження я з’ясувала, що на даний момент тут розміщується близько десяти працюючих заводів, а за всю історію вулиця налічувала майже 30 заводів та фабрик різного напрямку діяльності.

Одним з найстаріших можна вважати кахляний завод Юзефата Андржейовського (також відомий як Йосфат Андржейовський). Він був побудований за проектом Карла Людвіговича Іваницького. Підприємство на той час вважалося найвідомішим виробником керамічної плитки, яка використовувалася для прикрашання печей, стін і осель і палаців, фонтанів тощо. Нині будівля фабрики знаходиться в дуже поганому стані.

Ще один доволі старий завод, будівлю якого ми можемо зараз побачити  - пивзавод Ріхерта, про який в інтерв’ю згадав Максим Кучер:

«На вулиці було проведено багато відновних робіт, було збудовано багато новобудов і заселено її в районі промислово сектору.
З цікавого тут знаходився пивзавод».

Пивзавод Ріхтера

Заснування за адресою вул. Кирилівська, 35 у 1860 р. пивоварного виробництва пов’язане з діяльністю штабс-капітана у відставці С. Псьоло. На той час територія заводу становила близько 3 га.

З 1879 р. власником садиби став купець 2-ї гільдії Михайло Ріхерт, який того ж року замовив архітектору Володимиру Ніколаєву проект реконструкції броварні із заміною дерев’яних споруд на цегляні. Будівельні роботи під наглядом автора проекту тривали у 1892-1895 рр. Рік початку робіт вважається датою заснування пивоварного заводу Ріхерта. У 2006 р. це підприємство припинило свою роботу, а великі та просторі споруди нині пустують в пошуках нового господаря.

Особливу увагу варто також приділити трамвайному депо.

Подільське трамвайне депо

Воно було відкрито у 1891 р. для потреб кінного трамвая та спочатку називалося «Троїцьке депо». Депо було електрифіковано у 1890-х рр., та на початку XX ст. обслуговувало маршрути північної частини міста. Раніше поряд із центральним входом стояв пам’ятник-зразок першому київському трамваю. Є інформація, що трамвай було віддано на реконструкцію і незабаром кияни зможуть прокататися на ньому. Також з ним пов’язана одна з найжахливіших сторінок в історії Куренівки та і, мабуть, всього Подільського району – страшна Куренівська трагедія. Ще в суботу, 11 березня, жителі Куренівки спостерігали інтенсивні струмочки бруду, які плавно переходили у швидкі потоки. Вони зверталися до державних органів, а у відповідь чули лише: «Все добре, не хвилюйтеся!». Найбільш передбачливі жителі зачили свої будинки і поїхали до своїх родичів та знайомих. Як наслідок, це врятувало їм життя.

У понеділок, 13 березня 1961 р., о 8 год 45 хв роздався страшний рев – дамбу було прорвано. Потік з бруду та глини, висотою близько 10 метрів, спрямувався на Куренівку, в район трамвайного депо, зносячи все на своєму шляху: будинки, забудови, але найголовніше – людські життя. Виживші очевидці розповідають, що врятуватися було неможливо: люди гинули у машинах, трамваях, не встигнувши навіть збагнути що сталося. Найбільше жертв було в трамвайному депо, загиблих трамвайників і пасажирів відкопували кілька тижнів.

Слід зазначити, що на вулиці розміщується 2 музеї та декілька пам’ятників, які були б цікавими для юних дослідників та й просто жителів Києва. Проте вулиця цікава не лише для вивчення історії та розвитку промисловості міста Києва, а й часто приємно просто прогулятися нею. Незважаючи на те, що вона є найбільшою в Подільському районі і нею проходить безліч маршрутів громадського транспорту, тут розміщується затишний Куренівський парк, в якому розміщується декілька дитячих майданчиків, та невеликий сквер на розі вулиці Кирилівської та Подільського узвозу.

А неподалік від скверу розташований стадіон «Спартак». На сьогоднішній день на його території розташовується футбольне поле з трибунами на 5 тис. місць, ігрові майданчики, сектори для штовхання ядра, метання диска, молота, списа, декілька закритих спортивних залів, закритий басейн. Нещодавно було збудовано два поля для міні-футболу, зроблено капітальний ремонт будівлі басейну. На базі стадіону працюють спортивні секції, наприклад, стрільба з лука або спортивна гімнастика. Тому цей об’єкт є доволі важливим у житті жителів мікрорайону.

Вулиця Кирилівська є однією з найважливіших вулиць у Подільському районі,
тут розташовано чимало промислових підприємств, вулиця гарно облаштована для життя – наявні рекреаційні об’єкти, житлові будинки, продуктові магазини та аптеки.

Лілія Петрусь,

учениця 10 класу гімназії №123